Михайло Кузмін

Михайло Олексійович Кузмін (6 [18] жовтня 1872, Ярославль — 1 березня 1936, Ленінград) — російський письменник, поет, перекладач, редактор і композитор, одна з помітних постатей літературного Петербурга доби Срібного віку. Його вважають першим в історії російської словесності майстром вільного вірша. Дебютна і пізня поетичні книги Кузміна — «Олександрійські пісні» та «Форель розбиває лід» — стали важливими віхами в історії російської поезії, а повість «Крила» відкрила в художній прозі нову тему одностатевого кохання.

Народився у Ярославлі в родині дворянина, відставного морського офіцера і члена Ярославського окружного суду Олексія Олексійовича Кузміна та Надії Дмитрівни Федорової. Був наймолодшою дитиною в багатодітній сім’ї. Коли йому було півтора року, батька перевели до Саратова, де минула частина його дитинства. У 1883 році він навчався в Саратовській гімназії; саме на цей час припадають його перші, згодом втрачені, прозові спроби, написані під впливом Гофмана.

У 1884 році після відставки батька родина переїхала до Санкт-Петербурга. Кузмін вступив до 8-ї Санкт-Петербурзької гімназії. Після смерті батька в 1886 році важливу роль у його духовному становленні відіграло знайомство з однокласником Георгієм Чичеріним, дружба з яким тривала багато років. Уже в гімназійні роки Кузмін серйозно займався музикою: писав романси, працював над оперними задумами про Дон Жуана і Клеопатру, створив текст і музику опери «Король Мілло». Його читацькі зацікавлення тоді були пов’язані насамперед із німецькими романтиками.

Після закінчення гімназії в 1891 році він вступив до Петербурзької консерваторії, де його вчителями були Микола Римський-Корсаков, Анатолій Лядов і Микола Соловйов. Повного курсу він не закінчив, провчившись три роки із семи, а згодом ще два роки брав приватні уроки у Римського-Корсакова в музичній школі В. В. Кюнера. У цей період Кузмін багато компонував: створював романси на тексти Фофанова, Мюссе, Айхендорфа, а також опери «Олена», «Клеопатра» і «Есмеральда». Він вивчав німецьку та італійську мови, глибоко занурювався в класичне мистецтво, французьку, німецьку та італійську музику й водночас формував власне естетичне світобачення, пов’язане з ідеєю «прекрасної ясності».

У 1890-х роках його життя супроводжували духовні кризи, подорожі та інтенсивні пошуки себе. Після розчарування в консерваторії він пережив спробу самогубства, а 1895 року вирушив у мандрівку з близьким другом до Греції та Єгипту, побувавши в Константинополі, Афінах, Смирні, Александрії, Каїрі, Мемфісі та біля пірамід Гізи. Остання європейська подорож навесні 1897 року була пов’язана насамперед з Італією. У ці роки Кузмін усвідомив свою гомосексуальність як природну даність, а також дедалі більше зацікавлювався гностицизмом, неоплатонізмом, ранньохристиянською та візантійською духовною спадщиною. Повернувшись з Італії, він звернувся й до старообрядницької традиції, мандрував скитами, вивчав духовний спів і збирав давні рукописи з крюковою нотацією.

На початку ХХ століття Кузмін зблизився з мистецьким колом журналу «Світ мистецтва» і виступав у столичних салонах як виконавець власних музичних творів на свої тексти. Певну популярність йому принесли музичні виступи на «Вечорах сучасної музики». Дружні стосунки з Левом Бакстом, Костянтином Сомовим, Вальтером Нувелем та іншими представниками цього кола були природними для нього, оскільки він поділяв їхній естетизм.

Як літератор Кузмін дебютував відносно пізно. Перша публікація 1905 року привернула увагу Валерія Брюсова, який залучив його до співпраці з журналом «Терези» і порадив зосередитися передусім на літературі. Уже 1906 року він виступив із двома знаковими творами — циклом «Олександрійські пісні» та повістю «Крила». Наступними роками з’явилися нові прозові твори, а 1908 року вийшла перша книга віршів «Сітки», до якої ввійшли й «Олександрійські пісні». Його літературний дебют супроводжувався гучним успіхом серед модерністської критики, хоча «Крила» викликали скандал через співчутливе зображення одностатевих стосунків.

У поезії та прозі Кузміна особливо приваблювали елліністична Александрія, французький галантний вік, замкнені громади російських старообрядців та інші культурні епохи занепаду й витонченого декадансу. Сучасники сприймали його як постать загадкову й суперечливу: у ньому поєднувалися русофільство, візантизм і витончений європеїзм. Він часто виступав із поетичними концертами, застосовував музичний супровід, мелодекламацію, інколи акомпанував собі на гітарі. Як композитор написав музику до «Балаганчика» Олександра Блока, а також до п’єс «Незнайомка» і «Троянда і Хрест», до «Бісівського дійства» Ремізова та до блоківського перекладу «Праматері» Ґрільпарцера. Деякі власні вірші він поклав на музику і виконував як романси; найбільшу популярність здобув романс «Дитя і троянда».

Кузмін помер у Ленінграді 1 березня 1936 року. Його творчість, що поєднала літературу і музику, інтимну лірику, стилізацію, декадентську чутливість і культурну ерудицію, залишила помітний слід у мистецтві Срібного віку.

Connections

This figure has 1 connection in the Music Lineage catalog.