Надія Буланже
Надія Буланже, повне ім’я Жульєтта Надія Буланже, — французька диригентка, піаністка, органістка, викладачка композиції та композиторка. Народилася 16 вересня 1887 року в Парижі в родині композитора й піаніста Ернеста Буланже та співачки, княжни Раїси Іванівни Мичецької. Її батько викладав у Паризькій консерваторії, здобув Римську премію з композиції 1835 року та написав близько десяти успішних комічних опер. У музичному й інтелектуальному середовищі родини постійними гостями були Габрієль Форе, Рауль Пюньо, Жуль Массне та Каміль Сен-Санс.
Буланже навчалася в Паризькій консерваторії у Андре Жедальжа, Поля Відаля та Габрієля Форе. Після смерті Форе 1924 року вона стала його наступницею та спадкоємицею музичного доробку, а як диригентка виконувала його «Реквієм» у багатьох містах Європи. Органної гри навчалася у Шарля-Марі Відора та Луї В’єрна. Від 1904 року виступала в дуеті зі своїм викладачем фортепіано Раулем Пюньо.
Вона жила в паризькій квартирі на вулиці Баллю, з 1970 року — площа Лілі Буланже, від 1904 року до смерті; до 1918 року ділила помешкання з молодшою сестрою Лілі. Після смерті Лілі 1918 року Надія присвятила себе диригуванню, викладанню та поширенню її музики. Вона заснувала 1939 року Меморіальний фонд Лілі Буланже, який щороку присуджує Премію Лілі Буланже молодим перспективним музикантам. Під час Другої світової війни мешкала в Голлівуді, а 1946 року повернулася до Парижа й відновила уроки.
Як композиторка Буланже залишила переважно пісні, фортепіанну та камерну музику, позначену впливом Форе, Дебюссі й Равеля. У 1908 році здобула другу премію Римської премії за кантату «La Sirène»; головну премію того року не присудили. Серед її творів — вокальний цикл «Les heures claires», «Trois pièces», «Vers la vie nouvelle» для фортепіано, «Fantaisie variée» для фортепіано з оркестром, а також понад тридцять пісень. Разом із Раулем Пюньо вона написала оперу «La ville morte» на лібрето Габрієле д’Аннунціо; її партитура загинула під час Першої світової війни, а реконструйована камерна версія вперше прозвучала 2024 року.
Буланже сформувала широку викладацьку практику, спираючись на принципи партименто та контрапункту, засвоєні у Поля Відаля. Вона викладала приватно, в Еколь Нормаль де Мюзик де Парі та в Американській консерваторії у Фонтенбло, директоркою якої була в 1948–1978 роках. Серед її учнів були Леонард Бернстайн, Астор П’яццолла, Аарон Копленд, Мішель Легран, Даріус Мійо, Квінсі Джонс, Берт Бакара, Джон Еліот Гардинер, Даніель Баренбойм і Філіп Гласс. Вона також підтримувала історично поінформоване виконавство, сприяючи поверненню музики Монтеверді до концертного життя.
У 1933–1935 роках Буланже створила хор a cappella. Вона стала першою жінкою, яка диригувала низкою провідних оркестрів Європи та Сполучених Штатів, зокрема Паризьким філармонічним оркестром, Лондонським філармонічним оркестром, Симфонічним оркестром Бі-Бі-Сі, Нью-Йоркською філармонією, Бостонським симфонічним оркестром і Філадельфійським оркестром. Диригувала світовими прем’єрами творів Аарона Копленда, Ігоря Стравінського та Жана Франсе. Серед її відзнак — орден Почесного легіону, почесне членство в Американській академії мистецтв і наук 1962 року та орден Британської імперії 1977 року.
Надія Буланже померла 22 жовтня 1979 року в Парижі у віці 92 років. Її поховали на кладовищі Монмартр, поруч із сестрою Лілі.