Микола Пейко
Микола Іванович Пейко (12 [25] березня 1916, Москва — 1 липня 1995, Москва) — радянський і російський композитор, диригент і педагог. Писав опери, балети, симфонії, ораторії та сюїти. Був лауреатом двох Сталінських премій і мав звання заслуженого діяча мистецтв РРФСР.
У 1933—1937 роках навчався в музичному училищі при Московській консерваторії у Георгія Литинського з композиції та Ігоря Способіна з теоретичних дисциплін. 1940 року закінчив Московську консерваторію, куди вступив одразу на третій курс: композицію вивчав у класі Миколи Мясковського, аналіз музичних форм — у Віктора Цуккермана.
Від 1943 року викладав у Московській консерваторії: спершу був асистентом Дмитра Шостаковича та Миколи Мясковського, а згодом очолив власний клас композиції. Також керував кафедрою композиції в Інституті імені Гнесіних; від 1958 року — професор. Він виховав понад 70 композиторів, зокрема Юрія Абдокова, Софію Губайдуліну, Олексія Ларіна та Олександра Журбіна. Мойсей Вайнберг присвятив Пейкові вокальний цикл на вірші Вільяма Шекспіра.
Стиль Пейка пов’язаний із традиціями російської та західної симфонічної музики, зокрема з творчістю Миколи Мясковського. У пізній період він звертався до дванадцятитонової техніки, не відмовляючись від традиційного ладотонального мислення. Пейко також писав критичні статті та есе про Симфонію № 27 Мясковського, інструментальні мініатюри Олів’є Мессіана й Вітольда Лютославського. Упродовж життя серйозно захоплювався шахами.
Серед його творів — дев’ять симфоній, Симфонієта, дві концертні симфонії, концерт для фортепіано з оркестром, «Молдавська сюїта», концерт для гобоя і камерного оркестру, концерт для малої домри з оркестром, фортепіанний квінтет, чотири струнні квартети, дві фортепіанні сонати та опери «Айхилу», «Жанна д’Арк», «Березовий гай», «Абакаяда» і «Ніч царя Івана». Створював також музику до мультиплікаційних, документальних і художніх фільмів, театральних постановок, пісні та романси. Сталінську премію другого ступеня 1947 року здобув за Першу симфонію, а 1951 року — за «Молдавську сюїту» для симфонічного оркестру.
Помер у Москві 1 липня 1995 року. Похований на Домодєдовському кладовищі поруч із дружиною Іриною Пейко-Оболенською. 1999 року засновано Фонд імені Миколи Пейка та Міжнародний конкурс композиторів його імені.