Микола Раков
Микола Петрович Раков — радянський композитор, диригент, піаніст, скрипаль і музичний педагог. Народився 14 березня 1908 року (1 березня за старим стилем) у Калузі в заможній купецькій родині. Помер 3 листопада 1990 року в Москві; похований на Новому Донському кладовищі.
Із семи років навчався гри на фортепіано, а згодом захопився скрипкою. У дванадцятирічному віці вже грав у Калузькому міському оркестрі та виконував складну скрипкову музику Йоганна Себастьяна Баха. Від 1920 року навчався в музичному училищі, а в 1920—1924 роках працював скрипалем і піаністом Калузького губернського відділу політичної просвіти, виступаючи з невеликим оркестром у кінотеатрах, клубах і міському саду.
Юнаком брав участь в етнографічних експедиціях селами Калузької губернії, де записував слова й мелодії народних пісень. Ці матеріали були опубліковані у книзі Марії Шереметєвої «Весілля в Гамаюнівщині Калузького повіту» та згодом стали джерелом для «Російської увертюри» й низки фортепіанних п'єс. 1922 року вступив до Московської консерваторії, але через місяць повернувся до Калуги через нестачу житла в столиці; водночас у Москві брав приватні уроки у Давида Крейна. У 1930 році закінчив музичний технікум імені Антона та Миколи Рубінштейнів за класом скрипки Абрама Берліна, а 1931 року — Московську консерваторію імені Петра Чайковського, де навчався композиції у Рейнгольда Глієра.
У 1924—1930 роках Раков виступав як скрипаль і піаніст у Москві та інших містах, зокрема грав в оркестрі Театру імені Євгена Вахтангова. Від 1932 року викладав у Московській консерваторії, 1943 року став професором класу інструментування; за 58 років праці виховав низку композиторів, серед яких Едісон Денисов, Андрій Ешпай, Вано Мураделі та Альфред Шнітке. Він також створив два великі посібники з оркестрування, зокрема «Завдання з інструментування» (1975). Від 1949 року виступав як диригент і піаніст, виконуючи власні твори та класичний репертуар.
Творча спадщина Ракова охоплює симфонічну, камерну, концертну, вокальну й педагогічну музику. В його інструментальних творах широко використано народнопісенний мелос і фольклор народів СРСР; серед таких композицій — «Марійська сюїта», Перша симфонія на матеріалі наспівів киргизького акина Токтогула Сатилганова, «Російська увертюра» та «10 п'єс на народні теми». Серед великих творів вирізняється Перший концерт для скрипки з оркестром (1944), за який композитор отримав Сталінську премію другого ступеня 1946 року. Він написав чотири симфонії, концерти для фортепіано, скрипки, кларнета й гобоя з оркестром, численні сонати, сюїти, мініатюри та твори для дітей і юнацтва. Його музиці властиві ліричні, світлі й мрійливі настрої, а значне місце посідає педагогічний репертуар для музичних шкіл та училищ.