Микола Речменський — радянський композитор і фольклорист. Народився в Москві; основний текст статті називає датою народження 22 грудня 1897 року, тоді як інфобокс також подає 22 листопада.
У 1927 році закінчив Московську консерваторію, де навчався композиції у Рейнгольда Глієра. У 1923–1926 роках викладав у Народній консерваторії в Москві, а в 1924–1927 роках завідував сектором виробничої практики студентів Московської консерваторії. У 1927–1940 роках викладав у музичному технікумі при консерваторії, а до 1938 року — також у Музичному училищі імені Жовтневої революції, одним з організаторів якого був.
Речменський керував музичною частиною Центрального будинку культури залізничників, а в 1942–1943 роках був заступником директора й художнім керівником Московської обласної філармонії. У 1947–1949 роках очолював редакцію Державного музичного видавництва, а від 1949 року працював консультантом у Держкультпросвітвидаві. У 1940 році отримав звання заслуженого діяча мистецтв Чечено-Інгуської АРСР.
Серед його творів — опери «Бенкет під час чуми» (1928) і «Панцерник „Потьомкін“» (1933), дві симфонії, симфонічні поеми «Буревісник» (1935) та «Асламбек» (1939), сюїти, музика для скрипки й фортепіано, п’єси для баяна, балалайки, гітари й домри, хори та пісні. Речменський записував і опрацьовував чеченські та інгуські народні пісні. До його творів на цьому матеріалі належать «Сюїта на чеченські народні теми» (1939), «Увертюра на інгуські теми» (1940), «Симфонічна сюїта пам’яті Асланбека Шерипова» (1958), «Старинний чеченський марш» і «Сюїта на чечено-інгуські народні теми» (обидва 1960).
Він уклав навчальні посібники «Початкова школа гри на баяні» (1951) і «Самовчитель гри на баяні» (1955), довідник «Масові народні музичні інструменти» (1956) та збірники про музичну культуру автономних республік РРФСР і Чечено-Інгуської АРСР. Опублікував спогади про зустрічі з Митрофаном П’ятницьким. Помер у Москві 23 жовтня 1963 року; похований на Новому Донському кладовищі.