Оскар Фрід
Оскар Фрід — німецький симфонічний диригент і композитор. Народився 10 серпня 1871 року на околиці Берліна в єврейській родині дрібного крамаря Жерома Фріда. Хоча його батьки не були професійними музикантами, музика посідала важливе місце в родинному житті. Першим наставником Оскара став старший брат, скрипаль, який навчався у Йозефа Йоахіма. Сам Йоахім, почувши гру шестирічного Фріда, радив йому серйозно зайнятися музикою.
Через фінансові труднощі родини Фрід рано залишив гімназію. Він потрапив до приватного закладу, де дітей навчали гри на оркестрових інструментах і жорстоко експлуатували, змушуючи також виконувати хатню роботу та грати ночами на святах. Після перебування у виправній колонії він працював у мандрівному цирку: був дресирувальником собак, клоуном-акробатом і валторністом оркестру.
1889 року Фрід оселився у Франкфурті та грав в оркестрі невеликої оперної трупи, з якою багато гастролював Німеччиною. Його диригентський дебют відбувся під час вистави опери Карла Марії Вебера «Вільний стрілець» і мав успіх. Композитор Енгельберт Гумпердінк, вражений природним хистом молодого музиканта, навчав його теорії музики й композиції; контрапункт Фрід опановував у Філіпа Шарвенки. У Дюссельдорфі він вивчав історію мистецтв, а в Мюнхені зблизився з літераторами Франком Ведекіндом, Кнутом Гамсуном та Отто Юліусом Бірбаумом. На замовлення Германа Леві написав оперу «Одурачена принцеса», однак її не поставили.
Повернувшись 1898 року до Берліна, Фрід співпрацював зі Штернівським співочим союзом. Визнання як композиторові принесла кантата «Вакхічна пісня» на текст Фрідріха Ніцше, успішно виконана 1904 року під орудою Карла Мука. Критики відзначали в її поліфонії вплив Йоганна Себастьяна Баха, а в оркеструванні — Ріхарда Вагнера. Того ж року Фрід очолив Штернівський співочий союз, розпочавши роботу тріумфальним виконанням ораторії Ференца Ліста «Свята Єлизавета».
1905 року у Відні Фрід познайомився з Густавом Малером; це знайомство переросло у дружбу й визначило його подальший шлях. Фрід вважав себе учнем Малера як диригента та став одним із найперших і найвідданіших популяризаторів його музики. За участі Малера він виконав у Берліні Другу симфонію композитора, а 1906 року вперше представив її російській публіці в залі Санкт-Петербурзької консерваторії. У 1920 році диригував у Відні циклом із восьми симфоній Малера, «Пісні про землю», вокальних циклів і кантати «Жалібна пісня». 1923 року першим здійснив запис музики Малера на платівки, записавши Другу симфонію для фірми «Полідор».
Фрід мав надзвичайно широкий репертуар і поряд із класиками та романтиками активно виконував сучасну музику. Він популяризував твори Ферруччо Бузоні, Арнольда Шенберга, Ігоря Стравінського, Яна Сібеліуса та Фредеріка Деліуса, а також диригував премєрами творів Ріхарда Штрауса, Олександра Скрябіна, Клода Дебюссі й Моріса Равеля. Багато гастролював Європою та Сполученими Штатами.
Згодом Фрід оселився в СРСР: спершу працював у Тбілісі, потім — у Москві. Він певний час керував Великим симфонічним оркестром Всесоюзного радіокомітету, співпрацював із Державним симфонічним оркестром СРСР і гастролював країною, виконуючи також сучасну академічну музику. Помер 5 липня 1941 року в Москві після тривалої тяжкої хвороби. Після смерті його постать певний час лишалася в затінку, проте згодом інтерес до його виконавської спадщини відновився; у 2005—2007 роках фірма «Мюзик енд Артс» видала три компакт-диски із його записами.