Сем Дрезден
Самуель «Сем» Дрезден (20 квітня 1881, Амстердам — 31 липня 1957, Гаага) — нідерландський композитор, музичний педагог, музичний критик і диригент. Він народився в родині комісіонера з торгівлі діамантами Маркуса Дрездена та Анни Мієрсон. 1907 року одружився з альтисткою Якобою Донт, згодом викладачкою співу Еллі Амелінг; серед їхніх двох синів був музикант Антон Дрезден.
У Амстердамській консерваторії Дрезден вивчав скрипку й фортепіано у Ріхарда Хагемана, скрипку — у Йоганнеса Корнеліса Дудока та Феліче Тоньї, гармонію — у Фреда Й. Реске, а контрапункт, фугу й композицію — у Бернарда Цверса. 1903 року поїхав до Берліна, де навчався композиції та диригування у Ганса Пфіцнера. Після повернення впродовж 1905—1914 років працював диригентом у Ларені, Амстердамі й Тілі та очолював Товариство сприяння музичному мистецтву.
1914 року в Амстердамі заснував мадригальний гурт — акапельний хор із дев’яти співаків. Згодом колектив увійшов до Гарлемського товариства мотетів і мадригалів, з яким Дрезден відроджував поліфонічну музику Ренесансу та виконував сучасний репертуар. 1918 року разом із Даніелем Рейнеманом, Анрі Загвейном, Бернардом ван ден Сігтенгорстом Меєром, Олександром Вормоленом і згодом Віллемом Пейпером заснував Нідерландське товариство розвитку сучасного композиторського мистецтва.
У 1924—1937 роках Дрезден, змінивши Юліуса Рентгена, був директором Амстердамської консерваторії, а потім очолив Королівську консерваторію в Гаазі після Йогана Вагенаара. Після повернення до цього закладу він працював там до виходу на пенсію 1949 року, а до 1953 року був директором фундації «Молодь і музика». Також виступав у США з лекціями про нідерландських композиторів свого часу, очолював Державну комісію з музичної освіти й музичний відділ Ради мистецтв, входив до керівництва фундації Нідерландська опера та фонду Альфонса Діпенброка.
У 1923—1927 роках як критик газети «Де Телеграаф» підтримував поширення новітньої музики. Автор книжок «Музичне життя в Нідерландах від 1880 року» та «Течії й протитечії в музиці». У композиціях зазнав впливу французького імпресіонізму Клода Дебюссі та Моріса Равеля, водночас сформував власний стиль, у якому прагнув поєднати традицію і новаторство. Серед його творів — симфонічні та камерні композиції, концерти для скрипки, гобоя, фортепіано, флейти й органа з оркестром, «Симфонієта» для кларнета й оркестру, ораторії «Святий Антоній» і «Святий Юрій», а також опера «Франсуа Війон».