Сергій Слонімський

Сергій Михайлович Слонімський — радянський і російський композитор, піаніст, музикознавець і педагог. Він народився 12 серпня 1932 року в Ленінграді. Був автором великого корпусу творів у різних жанрах, зокрема 34 симфоній, восьми опер, трьох балетів, камерної та вокальної музики, а також музики до кінофільмів і театральних постановок.

Народився в єврейській родині письменника Михайла Слонімського, прямого нащадка Хаїма-Зеліка Слонімського. Його матір’ю була Іда Ісааківна Каплан-Інгель, рідна сестра радянського архітектора Роберта Каплана-Інгеля. Композицією почав займатися у віці 11 років приватно з Віссаріоном Шебаліним.

У 1945—1950 роках навчався гри на фортепіано у Самарія Савшинського та композиції у Бориса Арапова і Сергія Вольфензона. Потім продовжив навчання в Ленінградській державній консерваторії імені Миколи Римського-Корсакова у класі Ореста Євлахова з композиції та Володимира Нільсена з фортепіано. У 1958 році закінчив аспірантуру під керівництвом Тиграна Тер-Мартиросяна.

Із 1959 року й до кінця життя викладав у консерваторії музично-теоретичні дисципліни, а з 1967 року — композицію. У 1963 році здобув ступінь кандидата мистецтвознавства, у 1976 році став професором. Як педагог виховав багатьох відомих радянських і російських композиторів.

Важливе місце в його діяльності посідала робота з музичним фольклором. Він брав участь у фольклорних експедиціях і збирав російські народні пісні. Під час поїздки до Псковської області 1963 року разом із фольклористкою Н. Котиковою та звукорежисером А. Гадателі записав близько ста пісень, відзначаючи їхню оригінальність, незвичну образність і складність для розшифрування в межах темперованого звукоряду. Пізніше мав намір створити обробки цих записів для голосу з фортепіано та з оркестровим супроводом.

Слонімський був членом Спілки композиторів СРСР з 1957 року, дійсним членом Російської академії освіти з 1993 року, а також почесним доктором Паризького університету танцю. Як музикознавець він написав праці та статті про Роберта Шумана, Густава Малера, Ігоря Стравінського, Дмитра Шостаковича, Модеста Мусоргського, Миколу Римського-Корсакова і Мілія Балакірєва. Серед його окремих книжок — дослідження про симфонії Сергія Прокоф’єва.

Серед найвідоміших сценічних творів композитора — опери «Вірінея», «Майстер і Маргарита», «Марія Стюарт», «Гамлет», «Видіння Івана Грозного», «Цар Іксіон», «Король Лір» і «Антігона». Він також створив балети «Ікар», «Принцеса Пірліпат» і «Чарівний горіх», численні оркестрові та хорові композиції, фортепіанні твори, камерну музику, романси й пісні. Для кіно написав музику до фільмів «Перед судом історії», «Республіка ШКІД», «Таємнича стіна», «Інтервенція», «Моє життя», «Про тих, кого пам’ятаю і люблю», «Іван і Коломбіна».

За свою діяльність був удостоєний почесних звань і премій, серед яких звання народного артиста РРФСР, Державна премія РРФСР імені Глінки та Державна премія Російської Федерації. Помер 9 лютого 2020 року в Санкт-Петербурзі після тривалої хвороби. Похований на Комаровському селищному кладовищі. У 2020 році його ім’я було присвоєно дитячій школі мистецтв № 2 у Санкт-Петербурзі.