Сергій Вольфензон

1903 (Одеса) — 1992 (Санкт-Петербург)

Сергій Вольфензон — радянський музикант, композитор і педагог. Народився 13 (26) липня 1903 року в Одесі в родині Якова та Клари Вольфензон.

У 1921–1924 роках навчався в Одеській консерваторії у В. А. Лінтварьової, а в 1925–1926 роках продовжив навчання в Ленінградському музичному технікумі, де вивчав композицію у І. М. Шиллінгера та В. Г. Каратигіна. 1931 року закінчив Ленінградську консерваторію, де навчався у М. О. Штейнберга. З 1933 року був членом Спілки композиторів СРСР.

У 1927–1941 роках викладав композицію та теоретичні предмети в музичній школі, а з 1937 року — також у музичному училищі. У 1942–1944 роках організовував і очолював музичний лекторій у Горно-Алтайську, де також читав лекції та виступав як піаніст; згодом продовжив цю роботу в Ленінграді. У 1945–1970-х роках викладав у музичній школі-десятирічці при Ленінградській консерваторії та організував у Ленінградській спілці композиторів «Тижні музики для дітей та юнацтва». Серед його учнів були Андрій Петров, Валерій Гаврилін, Сергій Слонімський, Геннадій Банщиков, Володимир Цитович і Павло Канторов.

Вольфензон писав симфонічну, інструментальну, камерну, вокальну та хорову музику, твори для дітей і музику до театральних вистав. Серед його творів — Симфонія (1936), «Фантазія на українські теми» (1935), фортепіанний концерт «Юнацький» (1962), струнний квартет (1948), «Дитячий альбом» (1951), цикл «Книга поїздів» на слова Джанні Родарі (1971) та «Сім жартівливих пісень» на слова Бориса Заходера, Сергія Михалкова й Агнії Барто (1967). Він також створював романси на вірші Олександра Пушкіна, Роберта Бернса, Генріха Гейне, Олександра Прокоф’єва, Олександра Блока й Анни Ахматової. Його дружиною була оперна співачка Наталія Полонська.

Помер 16 травня 1992 року в Санкт-Петербурзі.

Організації

Учні