Валентина Миколаївна Холопова (1935–2025) — радянська й російська музикознавиця та музична педагогиня, докторка мистецтвознавства з 1985 року, професорка Московської державної консерваторії імені П. І. Чайковського. У консерваторії очолювала кафедру міждисциплінарних спеціалізацій музикознавців і викладала спеціальний курс теорії музичного змісту.
Від 1959 року викладала сольфеджіо й аналіз музичних творів у Гнесінському училищі. У 1962–1963 роках працювала в Горьківській консерваторії імені Глінки. Читала лекції з теорії музики в різних містах СРСР. Була членкинею Спілки композиторів СРСР, згодом Росії.
Холопова досліджувала музичний ритм, фактуру, мелодику, тематизм і музичний зміст. Серед її праць — «Питання ритму у творчості композиторів першої половини XX століття», «Російська музична ритміка», «Музика як вид мистецтва» та «Форми музичних творів». Спільно з Юрієм Холоповим вона написала книжки про фортепіанні сонати Сергія Прокоф’єва й музику Антона Веберна, а з Оленою Чигарьовою — книжку про Альфреда Шнітке. Також присвятила монографії Софії Губайдуліній і Родіону Щедріну.
За книжки про російську музичну ритміку, ритм у творчості композиторів XX століття та Альфреда Шнітке отримала низку премій, зокрема премію імені Б. В. Асаф’єва. У 1995 році їй присвоїли звання заслуженої діячки мистецтв Російської Федерації, а 2011 року вона отримала премію уряду Російської Федерації в галузі культури. Померла 12 травня 2025 року в Москві.