Вальтер Гізекінг
Вальтер Вільгельм Гізекінг — німецький піаніст, якого вважають одним із найвидатніших піаністів XX століття. Народився 5 листопада 1895 року в Ліоні. Його інтерпретаціям музики Клода Дебюссі та Моріса Равеля були притаманні виняткова витонченість і прозорість.
1911 року родина Гізекінгів переїхала до Ганновера, де шістнадцятирічний Вальтер почав навчатися гри на фортепіано у педагога Карла Лаймера. У двадцять років він виконав повний цикл сонат Людвіга ван Бетховена в шести концертах. Після Першої світової війни здобув визнання як соліст і педагог; у тридцять п'ять років уже був всесвітньо відомим і дуже затребуваним концертним виконавцем. У 1938 році входив до журі першого фортепіанного конкурсу Міжнародного конкурсу імені королеви Єлизавети у Брюсселі. Викладав у консерваторії Саарбрюккена; серед його учнів були Дін Елдер, Стюарт Гордон і Вернер Гаас.
Його викладацька практика спиралася на метод Карла Лаймера, який Гізекінг розвинув далі. Репертуар піаніста охоплював музику від Йоганна Себастьяна Баха до Франсіса Пуленка та Кароля Шимановського, хоча найближчими йому були французькі імпресіоністи й Бах. Бахівські твори він послідовно виконував на роялі без правої педалі та зазвичай починав концерт твором Баха, прагнучи дотримуватися оригінального тексту. З транскрипцій він грав лише версії Ферруччо Бузоні й Ференца Ліста, а також обробку Майри Гесс «Ісусе, радість моя» з кантати № 147.
Гізекінг також написав кілька творів: квінтет для духових інструментів і фортепіано, три танцювальні імпровізації для фортепіано, сонатину для флейти та фортепіано і кілька пісень; за його життя цю музику майже не виконували. У грудні 1955 року він зазнав травми голови внаслідок автобусної аварії поблизу Штутгарта, у якій загинула його дружина. Останнім звукозаписним задумом піаніста став повний цикл бетховенських сонат, проте в жовтні 1956 року він раптово захворів у Лондоні під час запису Сонати № 15 ре мажор «Пасторальної». Він устиг записати три частини й помер 26 жовтня 1956 року від гострого панкреатиту. Гізекінг написав автобіографію «Так я став піаністом», видану 1963 року у Вісбадені. Він також був лепідоптерологом, а його велику колекцію метеликів доньки передали музею у Вісбадені.