Євсей Зінгер
Євсей Михайлович Зінгер (1911–1977) — радянський піаніст і музичний педагог, випускник Ленінградської консерваторії та професор Новосибірської консерваторії. Він належав до засновників вищої музичної освіти й фортепіанного виконавства в Новосибірську.
Зінгер народився в Санкт-Петербурзі. Він закінчив 11-ту радянську єдину трудову школу та навчався гри на фортепіано в Третьому музичному технікумі у класі К. Р. Зельдович. У 1931 році закінчив виконавський факультет Ленінградської консерваторії, а згодом навчався в аспірантурі під керівництвом С. І. Савшинського.
У 1930-х роках працював піаністом-ансамблістом у «Роскіні», керував тріо в ленінградських кінотеатрах «Спартак» і «Агітатор», виступав солістом Ленінградського радіоцентру та концертним піаністом і концертмейстером. У 1936–1945 роках викладав у Саратовській консерваторії, де з 1938 року очолював кафедру спеціального фортепіано. У 1940 році отримав звання доцента.
У 1945–1950 роках Зінгер працював у Ленінграді: був піаністом і концертмейстером обласної філармонії, а також доцентом консерваторії, де викладав історію та теорію піанізму, загальний курс фортепіано й педагогічну практику. У 1952–1956 роках викладав в Алматинській консерваторії. Від 1957 року працював у Новосибірській консерваторії, у 1958–1963 роках очолював кафедру спеціального фортепіано, а від 1958-го був її професором. Також викладав у Новосибірському музичному училищі та спеціальній музичній школі.
Зінгер активно концертував як соліст, виступав з оркестрами й у камерних ансамблях. У його репертуарі особливе місце посідали твори Фридерика Шопена, Роберта Шумана й Олександра Скрябіна. Він грав концерти Петра Чайковського, Сергія Рахманінова та Отара Тактакішвілі, а в Алмати включав до програм твори казахстанських композиторів і власні фортепіанні транскрипції на теми казахських опер.
У Новосибірську піаніст виконував твори російської та західноєвропейської класики, брав участь у циклах концертів сонат Людвіга ван Бетховена й Сергія Прокоф’єва, а також у програмах з історії російської фортепіанної сонати. Разом із Євгеном Шустіним і Леонідом Руханкіним він представляв цикли камерної музики, зокрема виконав усі скрипкові та віолончельні сонати Бетховена. У його концертних програмах були й рідко виконувані твори Михайла Глінки, Олександра Даргомижського, Мілія Балакірєва та Анатолія Лядова. Він створив телевізійний цикл «Бесіди біля рояля».
Зінгер досліджував історію фортепіанного виконавства та музичної культури Сибіру. У 1960 році захистив кандидатську дисертацію про історію піанізму у Франції XIX століття; на її основі згодом вийшла монографія «З історії фортепіанного мистецтва Франції до середини XIX століття» (1976). Він також писав про Олександра Скрябіна й Роберта Шумана та публікував музично-критичні статті.
Як педагог Зінгер розвивав у Сибіру традиції петербурзької фортепіанної школи, зокрема підходи Леоніда Ніколаєва й Сергія Савшинського. Він наголошував на індивідуальній роботі з учнем, поступовому розвитку техніки та самостійності музичного мислення. Серед його учнів були Макс Фішман, Юрій Корнаков, Олег Малов і Дмитро Шевчук. Зінгер помер у Новосибірську; його архів зберігається в музеї Новосибірської консерваторії, де від 2020 року проводять міжнародний конкурс піаністів його імені.
Організації
- Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені М. А. Римського-Корсакова
- Саратовська державна консерваторія імені Л. В. Собінова
- Новосибірська державна консерваторія імені М. І. Глінки
- Казахська національна консерваторія імені Курмангази
- Санкт-Петербурзька академічна філармонія імені Д. Д. Шостаковича
- Казахська державна академічна філармонія імені Жамбила
- Новосибірський музичний коледж імені А. Ф. Мурова
- Новосибірська спеціалізована музична школа