У 1904/05 навчальному році Микола Малько відвідував у Санкт-Петербурзькій консерваторії клас спеціальної фуги Миколи Римського-Корсакова. Фуга — поліфонічна форма, у якій одна тема послідовно проходить у кількох голосах і розвивається за визначеними правилами. У тодішній підготовці композитора робота над нею вимагала точного володіння контрапунктом, тобто поєднанням самостійних мелодичних ліній.
Цей запис дає документальну опору для педагогічної лінії, що простягається від ранніх наставників Миколи Римського-Корсакова до учнів Миколи Малька в Києві та Ленінграді. Однак кожна ланка підтверджена по-різному: автобіографічним свідченням, архівним описом, дослідженням особової справи або кількома інституційними біографіями.
Федір Канілле і початок навчання
Перші систематичні заняття Миколи Римського-Корсакова відбувалися поза консерваторією. У 1859–1862 роках Федір Канілле навчав його гри на фортепіано та початків композиції. В автобіографії Микола Римський-Корсаков назвав Федора Канілле першим серйозним музикантом і віртуозом, якого знав особисто.
Навчання не склалося в завершений теоретичний курс. Фортепіанна техніка залишалася недостатньо розвиненою, а спроби гармонізувати хорали припинилися раніше, ніж учень опанував гармонію та контрапункт як систему.
Проте Федір Канілле розширив коло музики, відомої Миколі Римському-Корсакову, підтримав перші композиторські спроби й розповідав про Цезаря Кюї та Модеста Мусоргського.
Саме Федір Канілле організував знайомство Миколи Римського-Корсакова з Мілієм Балакірєвим. Отже, його педагогічна робота мала чіткі межі: початкові заняття фортепіано й композицією не усунули теоретичних прогалин, але підготували перехід до кола Мілія Балакірєва.
Юлій Іогансен і самонавчання професора
У 1871 році Микола Римський-Корсаков став професором Санкт-Петербурзької консерваторії. Уже викладаючи, він побачив, що не має достатньої підготовки з гармонії та контрапункту. Від 1874 року композитор узявся за інтенсивні самостійні заняття.
За власним визначенням Миколи Римського-Корсакова, у ці роки він, уже будучи професором, фактично перетворив себе на одного з найкращих студентів консерваторії.
Під час цієї роботи Юлій Іогансен давав йому поради з гармонії та контрапункту. Микола Римський-Корсаков звертався до Юлія Іогансена по роз’яснення, але не подавав на перевірку всі вправи. Пізніше він показав шість фуг, призначених до друку, й отримав схвалення.
Такий порядок занять відрізнявся від звичайного консерваторського курсу. Юлій Іогансен виступав консультантом і оцінював окремі результати самостійної роботи. Свідчень про регулярне навчання Миколи Римського-Корсакова в його класі не знайдено.
Пізніша редакторська передмова до французького видання спогадів стверджувала, що Микола Римський-Корсаков сидів у класі разом зі студентами та проходив гармонію, контрапункт і фугу. Власний виклад композитора стриманіший. Він описував окремі консультації, а не послідовний курс.
Юлій Іогансен мав відповідну фахову підготовку: у Санкт-Петербурзькій консерваторії він викладав гармонію, контрапункт, фугу та практичну композицію. Тому зв’язок Юлій Іогансен → Микола Римський-Корсаков підтверджений як педагогічний, але його не можна прирівнювати до формального навчання в класі.
Микола Римський-Корсаков навчає Миколу Малька
Микола Малько вступив до Санкт-Петербурзької консерваторії 1901 року як вільний слухач фортепіанного класу. У 1904 році він дістався старшого класу спеціального фортепіано, а в 1904/05 навчальному році був записаний до класу спеціальної фуги Миколи Римського-Корсакова.
У 1909 році Микола Малько закінчив консерваторію за фахом «теорія композиції» з кваліфікацією «вільний художник». Консерваторський запис пов’язує цей випуск із класом Миколи Римського-Корсакова.
Архівна основа біографії — справа 2546 у фонді 361 Центрального державного історичного архіву Санкт-Петербурга, що охоплює 1901–1904 роки, а також університетська справа у фонді 14.
Водночас диригування Микола Малько вивчав окремо, у Миколи Черепніна. Його професійна підготовка поєднала композиційну техніку, здобуту в класі Миколи Римського-Корсакова, з окремим диригентським курсом.
Це розмежування пояснює, чому навчання фуги належить до центральних фактів його біографії, хоча сам Микола Малько надалі працював передусім як диригент і педагог диригування.
Київський клас і Гліб Таранов
Кафедра диригування Київської консерваторії відкрилася 1922 року. За дослідженням, укладеним на основі особової справи, листування, рукописів і спогадів, Гліб Таранов спочатку навчався у Фелікса Блуменфельда в 1922–1923 роках, а в 1923–1925 роках — у класі Миколи Малька.
У 1925 році систему вищої музичної освіти в Києві реорганізували. Консерваторію розформували, а факультети композиції та диригування передали Музично-драматичному інституту імені Миколи Лисенка. Гліб Таранов закінчив цей інститут того самого року й почав там викладати.
Хронологія не цілком узгоджена. Інший запис відносить навчання Гліба Таранова в Київській консерваторії до 1920–1924 років, тоді як біографія Миколи Малька називає його київським професором лише в 1924/25 навчальному році. Джерела збігаються в тому, що Микола Малько навчав Гліба Таранова, але по-різному окреслюють тривалість занять.
Київська програма Миколи Малька охоплювала теорію і практику диригування, техніку жесту й палички, читання партитур, транспонування, будову оркестрових інструментів, постановку голосу, фізичну підготовку та диригування напам’ять.
Педагог вимагав від студента виробити тлумачення твору, а не обмежуватися відтворенням нотного тексту. Відомостей, що Гліб Таранов особисто пройшов кожен розділ цієї програми, немає.
Ісидор Зак у Ленінграді
Ісидор Зак вступив на диригентське відділення Ленінградської консерваторії 1925 року. Він навчався в класі Миколи Малька й закінчив консерваторію 1928 року, у дев’ятнадцять років.
Цей зв’язок підтверджують біографічні матеріали кількох установ, зокрема театрів Челябінська й Новосибірська та українська енциклопедична стаття. Вони описують звичайне консерваторське навчання: вступ на диригентське відділення, роботу в класі Миколи Малька та випуск 1928 року. Імовірний період занять — 1925–1928 роки.
В одному з переліків учнів Миколи Малька ім’я Ісидора Зака відсутнє. Сам перелік подано як вибірковий, тому ця прогалина не заперечує відомостей інших установ. Після випуску Ісидор Зак почав працювати в опері, а згодом сам навчав диригентів.
Межі встановленого родоводу
Документи показують передачу різних видів знань. Федір Канілле дав Миколі Римському-Корсакову початкову підготовку й познайомив із колом Мілія Балакірєва. Юлій Іогансен консультував його під час самостійного опрацювання гармонії та контрапункту.
Микола Римський-Корсаков викладав Миколі Мальку спеціальну фугу й композицію. Микола Малько вже в межах окремих диригентських класів навчав Гліба Таранова та Ісидора Зака.
Спільних творів, постановок або інших форм творчої співпраці між Миколою Мальком і Глібом Тарановим чи Ісидором Заком у розглянутих матеріалах не зафіксовано.
Не встановлено також особистих контактів між Федором Канілле та Миколою Мальком, між Юлієм Іогансеном та Миколою Мальком, а також між Миколою Римським-Корсаковим і двома пізнішими учнями Миколи Малька.
Онлайн не знайдено журналу класу спеціальної фуги за 1904/05 навчальний рік, вправ Миколи Малька з викладацькими позначками, протоколу його іспиту чи зображення диплома.
Для Ісидора Зака поки не виявлено особової справи або класного реєстру, а київські дати занять Гліба Таранова залишаються різними в архівному дослідженні та інституційних біографіях. Саме ці документи могли б уточнити межі трьох центральних періодів навчання.
