Абрам Ямпольський — російський і радянський скрипаль та музичний педагог, професор Московської консерваторії. Народився 29 вересня (11 жовтня за новим стилем) 1890 року в Катеринославі в родині міщанина Іллі Ямпольського та Хани-Фейги Ямпольської.
Навчався в Петербурзькій консерваторії у класі скрипки Сергія Коргуєва, а композиції — у Миколи Соколова, Язепса Вітолса та Максиміліана Штейнберга. Після закінчення консерваторії 1913 року повернувся до Катеринослава, виступав як соліст і камерний музикант, викладав. У 1920 році переїхав до Москви, де став заступником концертмейстера оркестру Великого театру. Через два роки увійшов до складу Персимфансу та почав викладати в Московській консерваторії.
Від 1926 року Ямпольський був професором, а від 1936 року очолював кафедру скрипки Московської консерваторії; також викладав в Інституті імені Гнесіних. Його вважають одним із засновників сучасної вітчизняної скрипкової школи. Його педагогічний підхід спирався на індивідуальну роботу з учнем, розвиток творчого відчуття та виконавського темпераменту. Серед його учнів — Леонід Коган, Борис Гольдштейн, Юліан Ситковецький, Ігор Безродний, Едуард Грач, Юрій Янкелевич, Марк Лубоцький, Михайло Фіхтенгольц, Леонарда Бруштейн, Олексій Горохов і Соломон Куцовський.
Ямпольський виклав власні педагогічні засади у брошурах «Про метод роботи з учнем» та «До питання про виховання культури звуку у скрипаля». Під його редакцією видавали етюди для скрипки; він створив каденції до концертів Бетховена, Брамса й Паганіні, а також численні перекладення для скрипки та фортепіано. У 1937 році йому присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв РРФСР, а 1940 року — ступінь доктора мистецтвознавства. Помер 17 серпня 1956 року в Москві, похований на Новому Донському кладовищі.