Абрам Луфер — український радянський піаніст і музичний педагог, заслужений діяч мистецтв УРСР (1945). Народився 25 серпня 1905 року в Києві.
У 1928 році закінчив Київський вищий музично-драматичний інститут імені Миколи Лисенка, де навчався у класі Генріха Беклемішева. 1930 року став переможцем Всеукраїнського конкурсу піаністів у Харкові. На Другому міжнародному конкурсі піаністів імені Фридерика Шопена у Варшаві 1932 року розділив третє місце з Борисом Коном; жереб визначив Кона третім, а Луфера — четвертим.
Виступав як соліст із Симфонічним оркестром Київської філармонії та як соліст Київського радіо. Важливе місце в його репертуарі посідали твори композиторів-романтиків Роберта Шумана, Фридерика Шопена і Ференца Ліста, а також музика сучасних українських композиторів Віктора Косенка, Бориса Лятошинського та Левка Ревуцького.
Відразу після завершення музичної освіти розпочав педагогічну діяльність. Із 1929 року очолював фортепіанний відділ Київської консерваторії імені Петра Чайковського, а з 1935 року був її професором. У 1934—1941 та 1944—1948 роках обіймав посаду ректора консерваторії. У 1941—1944 роках, перебуваючи в евакуації, був ректором Саратовської консерваторії імені Модеста Мусоргського; від 1944 року знову працював у Києві.
Серед його учнів — Михайло Бялик, Тетяна Гольдфарб, Самуїл Дайч, Ніна Чайкіна, Ігор Шамо та Ришард Бакст. 1937 року був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора за визначні заслуги у підготовці музичних кадрів.
Помер 13 липня 1948 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі.