1932 року Тетяна Гольдфарб закінчила Одеську консерваторію. Звідси починається документована послідовність її навчання: Берта Рейнгбальд в Одесі, Абрам Луфер у Києві, Генріх Нейгауз у Москві. Далі лінія переходить до Тбілісі, де 1961 року до класу Тетяни Гольдфарб вступила Олена Дзамашвілі.
Саму послідовність підтверджують енциклопедичні, інституційні та концертні матеріали. Значно менше відомо про щоденну роботу на уроках. У відкритому доступі немає класних журналів, учнівських справ, нот із педагогічними позначками чи листування, які показали б, як саме готували окремий твір. Тому про одеський, київський і московський періоди можна говорити з різним ступенем докладності.
Одеса: клас Берти Рейнгбальд
Берта Рейнгбальд працювала в Одеській консерваторії у 1921–1944 роках. Історія нинішньої Одеської національної музичної академії зараховує її до педагогів фортепіанного відділу 1930-х років, а Тетяну Гольдфарб — до помітних вихованців закладу. Біографічний каталог Санкт-Петербурзької консерваторії прямо називає Тетяну Гольдфарб серед учнів Берти Рейнгбальд.
Цих відомостей досить, щоб установити зв’язок «педагог — учениця». Вони, однак, не показують змісту занять. У доступних матеріалах академії не знайдено класного журналу, екзаменаційної відомості чи особової справи, де Тетяна Гольдфарб була б записана до класу Берти Рейнгбальд. Не збереглася у відкритих збірках і програма з творами, які вони готували разом.
Берта Рейнгбальд залишила опубліковані спогади про заняття з Емілем Гілельсом. Вони стосуються іншого учня, тому описані там прийоми не можна автоматично переносити на навчання Тетяни Гольдфарб. Документи встановлюють місце, час і особу педагога, але не дають підстав реконструювати методику одеських уроків.
Київ і підготовка до Варшави
У 1935–1938 роках Тетяна Гольдфарб навчалася в Київській консерваторії у Абрама Луфера. Цю хронологію подають Енциклопедія сучасної України та історичний концертний архів Санкт-Петербурзької філармонії. Обидва джерела пов’язують роботу з Абрамом Луфером із підготовкою до Третього міжнародного конкурсу піаністів імені Фридерика Шопена, який відбувся у Варшаві 1937 року.
Конкурсна підготовка означала роботу над визначеною програмою для послідовних турів і фіналу. У цьому випадку зберігся принаймні один конкретний репертуарний орієнтир: у фіналі Тетяна Гольдфарб виконала частину Концерту для фортепіано з оркестром фа мінор Фридерика Шопена.
«The Warsaw Weekly» писав, що у виконанні поєдналися висока техніка, блиск, темперамент і безпосередність емоційного вислову. Пізніша рецензія на концерт лауреатів знову виокремила темперамент і почуття піаністки. Завдяки цим повідомленням роботу з Абрамом Луфером можна пов’язати з конкретним завданням — підготовкою великої шопенівської програми, що завершувалася концертом фа мінор.
Водночас у відкритих матеріалах Національної музичної академії України не знайдено наказу про зарахування, реєстру аспірантів або списку класу Абрама Луфера із прізвищем учениці. Отже, роки навчання та конкурсна мета підтверджені довідковими й концертними установами, але особова справа київського періоду поки не виявлена.
Дев’ята премія і суперечність у підсумках
Офіційний архів Конкурсу Шопена називає Тетяну Гольдфарб володаркою дев’ятої премії 1937 року. Те саме місце вказано в описі фотографії з оголошення результатів, яку зберігає Національний цифровий архів Польщі. Дев’ятий результат подала й тогочасна варшавська преса.
Проте один номер журналу «Muzyka Polska» за 1937 рік ставить Тетяну Гольдфарб на десяте місце. Там же її зараховано до чотирьох виконавців, між якими поділили нагороду публіки. Це не збігається з офіційним архівом конкурсу, підписом польського фотоархіву та повідомленням «The Warsaw Weekly».
Оцифровану конкурсну брошуру 1937 року знайдено в Мазовецькій цифровій бібліотеці, але її каталог не містить індивідуальної програми Тетяни Гольдфарб. Виконання концерту фа мінор засвідчує преса, а не опис цієї брошури.
Москва: навчання у Генріха Нейгауза
У 1938–1941 роках Тетяна Гольдфарб продовжила навчання в Московській консерваторії у Генріха Нейгауза. Сам Генріх Нейгауз входив до журі варшавського конкурсу 1937 року, де виступала піаністка. Енциклопедичні та концертні матеріали однаково подають московський період після занять у Києві.
Історична база Московської консерваторії у відкритому доступі не дала окремої учнівської сторінки, списку класу чи екзаменаційної програми Тетяни Гольдфарб. Не знайдено також конспектів уроків, листів або нотних видань із позначками, які дозволили б пов’язати Генріха Нейгауза з певним трактуванням твору.
Тому конкретні записи, фразування чи репертуарні рішення не можна приписувати цьому педагогові лише на підставі факту навчання. Пізніші програми показують, що виконувала піаністка після московських років, але не пояснюють походження її інтерпретацій.
1943 року Тетяна Гольдфарб зіграла Перший фортепіанний концерт Ференца Ліста з Євгеном Мравінським. 1946 року вони повторили цей концерт у Ленінграді, а 1947-го виконали Перший фортепіанний концерт Петра Чайковського. Ці дати засвідчують роботу з диригентом, проте самі собою нічого не доводять про методи Генріха Нейгауза.
Тбілісі: Олена Дзамашвілі і Шопен
1961 року до класу Тетяни Гольдфарб у Тбіліській консерваторії вступила Олена Дзамашвілі. У відкритих фондах консерваторії та Національної парламентської бібліотеки Грузії не знайдено класного реєстру або програми учнівського концерту, які документували б це зарахування. Натомість збереглася розповідь самої учениці.
В опублікованому інтерв’ю Олена Дзамашвілі згадувала навчання в цьому класі й уміння педагога добирати програму відповідно до можливостей конкретного студента. Вона описала й окремий епізод: Тетяна Гольдфарб організувала для неї виконання Сонати сі мінор Фридерика Шопена на майстер-класі Генріха Нейгауза. Майстер-клас — це відкрите заняття, під час якого запрошений музикант працює з виконавцем над підготовленим твором у присутності інших слухачів.
Тетяна Гольдфарб також добирала учениці репертуар для великих конкурсів. Олена Дзамашвілі підсумувала цю частину навчання кількома словами:
«Вона дала мені Шопена».
Пізніше Олена Дзамашвілі розповідала, що виконувала етюди, прелюдії, скерцо, балади, вальси, сонати й обидва фортепіанні концерти Шопена. Її спогади підтверджують безпосередній зв’язок між заняттями з Тетяною Гольдфарб і шопенівським конкурсним репертуаром. Водночас вони не дають підстав вважати, що кожен із названих пізніше творів був опрацьований саме в цьому класі.
Навчання тривало недовго: Тетяна Гольдфарб померла 1964 року в Тбілісі. Останній етап консерваторської освіти Олена Дзамашвілі завершила у Тенгіза Аміреджибі. Отже, її подальше виконавське формування не можна пояснювати роботою лише з одним педагогом. Проте власні слова піаністки точно окреслюють внесок Тетяни Гольдфарб: вибір конкурсних програм, робота над Шопеном і вихід на майстер-клас Генріха Нейгауза.
Мойсей Грінберг: біографічно підтверджена спорідненість
Мойсей Грінберг був першим чоловіком Тетяни Гольдфарб; їхня дочка — Марія Мойсеївна Грінберг. Такі родинні зв’язки подають біографічні записи. Професійний архів журналу «Музична академія» підтверджує діяльність Мойсея Грінберга як радянського музичного критика й редактора, однак його авторська сторінка не містить сімейних документів.
У переглянутих матеріалах не знайдено запису про шлюб, домової книги, листування чи родинного архіву. Отже, спорідненість установлено за кількома біографічними джерелами, а не за актом цивільного стану. Немає також свідчень, що Мойсей Грінберг визначав програми, записи або інтерпретаційні рішення Тетяни Гольдфарб. Сам факт шлюбу не засвідчує мистецької співпраці.
Документальна лінія навчання веде від Берти Рейнгбальд через Абрама Луфера і Генріха Нейгауза до Тетяни Гольдфарб, а від неї — до Олени Дзамашвілі. Найточніше її зміст видно там, де названо твір і обставини роботи: концерт фа мінор у Варшаві та сонату сі мінор на майстер-класі. В офіційному підсумку конкурсу Тетяна Гольдфарб лишається дев’ятою, тоді як «Muzyka Polska» за 1937 рік і далі ставить її десятою.
