Ерньо Донаньї

Ерньо Донаньї (угор. Dohnányi Ernő; 27 липня 1877, Пожонь, нині Братислава — 9 лютого 1960, Нью-Йорк) — угорський композитор, піаніст, диригент і педагог, один із провідних представників пізньоромантичної традиції в угорській музиці. Народився в Королівстві Угорщина Австро-Угорської імперії; першу музичну освіту здобув удома, почавши заняття у шість років під керівництвом батька — професора математики й фізики Королівської католицької гімназії та віолончеліста-аматора Фрідьєша (Фредеріка фон) Донаньї. Похований у Таллахассі.

У 1885—1893 роках навчався гри на фортепіано й органі в Кароя Форстнера, органіста кафедрального собору в Пожоні, у нього ж пізніше вивчав гармонію. У 1886 році вступив до гімназії, де 3 листопада відбувся його перший публічний виступ — участь у виконанні фортепіанного квартету соль мінор Моцарта. 28 грудня 1890 року дав перший сольний концерт, у програмі якого були Ноктюрн op. 31 Шопена, Скерцо сі мінор Мендельсона, Восьма рапсодія Ліста, а також дві фантазії й скерцо власного авторства. У ці роки він регулярно грав на органі в кафедральному соборі Пожоня, в євангелічній церкві в Брезнобаньї та на суботніх месах у гімназії.

У 1893—1897 роках Донаньї навчався в Музичній академії в Будапешті у Іштвана Томана та Ганса фон Кесслера; його однокласником був Бела Барток. До цього часу належить перша публікація його твору — Фортепіанного квінтету до мінор, який отримав схвалення Йоганнеса Брамса. 1897 року він також брав уроки в Ежена д’Альбера; за спогадами, після п’яти тижнів занять той сказав, що учень уже може продовжувати самостійно. Того ж року Донаньї дебютував як піаніст у Берліні та Відні, після чого успішно гастролював у Західній Європі (1898—1905), США (1899) та Росії (1907).

Як диригент Донаньї дебютував 1902 року, виконавши власну увертюру «Зріньї» з Віденським симфонічним оркестром. У 1905—1915 роках викладав фортепіано у Вищій школі музики в Берліні, а з 1908 року був професором. 1919 року, в період Угорської радянської республіки, очолював Вищу школу музичного мистецтва імені Ліста в Будапешті, а в 1919—1944 роках був диригентом Будапештського філармонічного оркестру.

У 1921—1927 роках він гастролював як піаніст і диригент у Європі та США, зокрема з авторськими концертами; працював головним диригентом симфонічного оркестру штату Нью-Йорк і запрошеним диригентом оркестру Консертгебау в Амстердамі. 1928 року дав свій 1500-й концерт. Від 1928 року викладав у Музичній академії Ференца Ліста в Будапешті, а в 1934—1943 роках був її директором; 1933 року організував перший Міжнародний фортепіанний конкурс імені Ференца Ліста. У 1931—1944 роках працював музичним директором Угорського радіо та 1943 року створив симфонічний оркестр Угорського радіо.

Донаньї відмовлявся співпрацювати з режимом Міклоша Горті та критикував його за зв’язки з фашизмом; за свідченням Золтана Кодая, він урятував сотні єврейських музикантів від арешту і депортації. 1944 року, після арешту його сина Ганса, причетного до змови 20 липня, та через незгоду з вигнанням осіб єврейського походження з академії й оркестру, його позбавили всіх посад. 24 листопада 1944 року він залишив Угорщину разом з Ілоною Захар, майбутньою дружиною, та її двома дітьми від попереднього шлюбу, а після короткого перебування у Відні оселився в Нойкірхені-на-Вальді у Верхній Австрії.

У липні 1945 року за запрошенням американської військової адміністрації диригував Брукнерівським оркестром у Лінці та отримав ангажемент на Зальцбурзький фестиваль 1945 року, який згодом скасували з політичних причин. 1 жовтня 1945 року в повідомленні BBC World Service його звинуватили у сприянні передачі гестапо угорських артистів; попри заяву міністра юстиції Угорщини про відсутність Донаньї у списку воєнних злочинців, представники американської військової адміністрації не забезпечили йому належного захисту від цих обвинувачень. 1946 року угорський уряд офіційно вніс його до списку «злочинців» через членство в угорському сенаті та вимагав екстрадиції; того ж року композитор дізнався про загибель своїх синів. 1948 року він виїхав до Аргентини, а з 1949 року жив у США, де став професором композиції в музичній школі Флоридського державного університету в Таллахассі. Американське громадянство отримав 1955 року після детального розслідування, яке визнало всі звинувачення проти нього необґрунтованими.

Донаньї помер у Нью-Йорку під час запису свого Другого фортепіанного концерту для лейблу Everest. Серед його учнів у різні роки були Геза Анда, Анні Фішер, Андор Фельдеш, Борис Голдовський, Едвард Кіленьї, Георг Шолті, Ласло Галас, Дьйордь Цифра, Ерньо Сегеді, Балінт Важоні, а також його онук — диригент Крістоф Донаньї. Він також відомий як автор збірника вправ для розвитку фортепіанної техніки «Найважливіші вправи для пальців».

У виконавській діяльності Донаньї активно пропагував музику угорських композиторів, зокрема Бели Бартока й Золтана Кодая, і вважався визначним інтерпретатором Бетховена, Брамса, Шуберта та Ліста. Як композитор він був послідовником пізньоромантичної традиції, особливо орієнтуючись на Брамса, водночас у низці творів використовував елементи угорського фольклору, зокрема у фортепіанній сюїті «Сільське свято в Угорщині» («Ruralia hungarica», op. 32, 1926), частини якої згодом були оркестровано. Перший твір «Gebet» (W001) він написав у сім років; перше публічне виконання його композиції — Меси (W149) — відбулося 8 червня 1892 року силами оркестру й хору Пожоньської гімназії під орудою батька, при цьому сам Донаньї грав органну партію. Він також залишив автобіографічний твір «Послання нащадкам» («Message to Posterity»), виданий 1960 року зі списком його творів.

У його доробку — оперні й сценічні твори («Tante Simons», 1913, поставлена в Дрездені; «Der Schleier der Pierrette», 1910, поставлена в Дрездені; «A Vajda Tornya», 1922, поставлена в Будапештській опері; «Der Tenor», 1929, поставлена в Берліні; «Священний вогонь», 1934; «П’ять переваг життя», 1943; «Портрет балерини», 1952), три симфонії (1896, 1901, 1944), увертюра «Зріньї» (1896), два фортепіанні концерти (1898, 1947), «Варіації на тему дитячої пісні» op. 25 для фортепіано з оркестром (1914), два скрипкові концерти (1915, 1950), соната для віолончелі й фортепіано (1898), струнне тріо, три струнні квартети, два фортепіанні квінтети, секстет для духових, струнних і фортепіано, «Американська рапсодія» (1953), а також рапсодії, варіації, п’єси, три хори, кантата, меса, «Stabat Mater», романси, пісні та обробки народних пісень. 1955 року на музику Донаньї в Берліні було поставлено балет «Балада» у хореографії Тетяни Гзовської. Перший фортепіанний концерт композитора потребує інструмента з діапазоном понад вісім повних октав, зокрема рояля Imperial Bösendorfer.

У 1934, 1940 і 1943 роках він переніс тромбози; під час періодів хвороби створив, зокрема, Секстет до мажор, кантату «Cantus vitae» та «Suite en valse». 1937 року після дев’яти щоденних концертів Донаньї був на два тижні госпіталізований у Гарміш-Партенкірхені.

Особисте життя композитора було складним і тісно пов’язаним із музичним середовищем Європи. Його першою дружиною була піаністка Елізабет (Ельза) Кунвальд; у цьому шлюбі народилися син Ганс (1902—1945), юрист і антифашист, страчений у Заксенгаузені, та донька Грета (1903—1992), дружина хіміка Карла Фрідріха Бонгеффера. Онуками Донаньї були диригент Крістоф Донаньї та політик Клаус фон Донаньї. У 1919—1949 роках його дружиною була співачка Ельза Галафре, раніше одружена зі скрипалем Броніславом Губерманом; їхній син Метью (1917—1944/45), капітан угорської армії, помер від тифу в радянському полоні. Від 1949 року дружиною композитора була Ілона Захар.

Визнання Донаньї засвідчують численні відзнаки: 2-га і 4-та Королівські премії 1897 року за Симфонію фа мажор і увертюру «Зріньї», заохочувальна відзнака за Струнний секстет у тому ж конкурсному циклі, приз фірми Bösendorfer 1899 року за Перший фортепіанний концерт, почесний доктор університету в Сегеді (1922), урядові премії Угорщини 1927 і 1930 років, почесне членство Королівської академії в Лондоні (1928), «ланцюг Корвіна» (1931), звання офіцера ордена Почесного легіону (1936), почесне членство у верхній палаті угорського сенату (1937) та орден Заслуг німецького орла 3-го класу (1940). Від 1989 року його ім’я носить симфонічний оркестр Будафока.

Connections

This figure has 2 connections in the Music Lineage catalog.