Микола Кашкін
Микола Дмитрович Кашкін — російський музикознавець, музичний критик, педагог, письменник і композитор, один із перших теоретиків та істориків музичної освіти. Був професором Московської консерваторії, де викладав обов’язкову теорію музики.
Народився 1839 року у Воронежі в родині книгаря Дмитра Кашкіна. Здобув домашню освіту й початково навчався музики у батька, аматора, що грав на гуслях і фортепіано. Від тринадцяти років виступав як піаніст та давав приватні уроки фортепіано; наприкінці 1850-х років здобув у Воронежі репутацію авторитетного педагога. У 1860 році оселився в Москві та певний час навчався у Олександра Дюбюка.
Від жовтня 1863 року викладав у класах Імператорського Російського музичного товариства. З 1866 року працював у Московській консерваторії, викладаючи теорію й історію музики та гру на фортепіано, а 1875 року став професором. Серед його учнів були Арнольд Альшванг, Розіна Бессі-Левіна, Олена Гнесіна, Олександр Гречанінов, Олександр Зілоті, Лев і Георгій Конюси, Микола та Олександр Метнери, Костянтин Сараджев, Володимир Цибін і Давид Шор. Кашкін товаришував із Петром Чайковським, разом із яким працював над первісним сценарієм «Євгенія Онєгіна»; Чайковський присвятив йому романс «Ні слова, о друже мій».
Кашкін співпрацював із газетами «Російські відомості» та «Московські відомості», а також із низкою музичних і літературних часописів. Він створив широко вживаний підручник елементарної теорії музики, уперше виданий 1875 року й неодноразово перевиданий, праці «Нарис історії російської музики» та «Оперна сцена Московського імператорського театру», видану 1897 року під псевдонімом М. Дмитрієв. Переклав підручник контрапункту Людвіга Бусслера та залишив спогади про Петра Чайковського і Миколу Рубінштейна. Його вважають першим історіографом Московської консерваторії та Московського відділення Російського музичного товариства.
У 1876—1891 роках був інспектором музичних класів Маріїнського училища, входив до наглядової ради московського Синодального училища церковного співу, долучався до заснування Народної консерваторії та музично-історичних і музично-теоретичних товариств. У 1918 році переїхав із родиною до Казані, де викладав у Художньо-педагогічній колегії Державної музичної школи другого ступеня, читав лекції з методології історії музики та брав участь у перетворенні Казанського училища на Музично-художній науковий інститут. Помер у Казані 15 березня 1920 року; похований на Арському кладовищі.