Із вересня 1778 року Родольф Крейцер брав у Версалі три уроки скрипки на тиждень. Навчання коштувало 18 ліврів на місяць і тривало до 1780 року. Викладав Антуан Тадде Непомюсен Стаміц: за повідомленням, яке наводить Версальський центр барокової музики, 25 травня 1780 року Родольф Крейцер виконав на «Духовному концерті» твір свого вчителя.
Версаль і Париж
У переданому родоводі ім’я вчителя записано як Антонін Стаміц, але біографічні дані при цьому належать його батькові, який помер 1757 року. Уроків 1778–1780 років він давати не міг. Дослідження Версальського центру називає викладачем сина — Антуана Тадде Непомюсена Стаміца. Свідчення про оплату й розклад уроків стосуються саме цього навчання; які прийоми скрипкової гри Родольф Крейцер перейняв від наставника, вони не уточнюють.
Близько 1782–1783 років Родольф Крейцер захоплювався грою Джованні Віотті. У родоводі Джованні Віотті позначений його вчителем, однак опрацьовані джерела не підтверджують уроків між ними. Тому знайомство з грою Джованні Віотті не варто описувати як встановлений курс навчання.
Твори для учнів
Національна бібліотека Франції каталогізує збірки етюдів Родольфа Крейцера, датовані 1794 і 1798 роками. Назва іншого видання прямо вказує, кому композитор призначав ці п’єси:
«24 Etudes pour le Violon ou Caprices»
На титулі зазначено, що етюди написані для учнів консерваторії. Родольф Крейцер також працював над «Méthode de violon» разом із П’єром Роде та П’єром Байо; останній написав текст посібника. Його прийняли для навчання в Паризькій консерваторії. У цих виданнях видно, що саме Родольф Крейцер пропонував учням для роботи, але немає свідчення, яке пов’язувало б окрему вправу з уроком Джованні Віотті.
Співпраця з П’єром Роде виходила за межі посібника. На титулі «Першої концертної симфонії» Родольфа Крейцера зазначено, що обидві головні скрипкові партії виконували автор і П’єр Роде. Національна бібліотека Франції датує видання 1800 роком.
Наступного, 1801 року, молодший брат композитора Авґуст Крейцер здобув першу премію консерваторії.
За редакторським описом видавництва Henle, на початку 1806 року вийшли сорок етюдів, число яких у пізнішому виданні зросло до сорока двох. Історію цього видання не слід змішувати з датами раніших збірок.
Учні та їхні видання
Жан Тольбек вступив до консерваторії 1816 року й, за давнішою історією скрипкового мистецтва, навчався там у Родольфа Крейцера. Луї Шлойссер продовжив заняття з ним після прибуття до Парижа 1823 року. Для жодного з них розглянуті джерела не дають індивідуального запису уроку чи нот із позначеною вправою. Родословід веде від Луї Шлойссера далі до Йозеф Абенгейм, але яку саме вправу той міг отримати через свого вчителя, джерела не встановлюють.
У 1826 році Авґуст Крейцер посів викладацьку посаду брата. Зміна викладача документує продовження роботи в класі, але не показує, які саме аплікатури або штрихи Родольф Крейцер передав Авґустові Крейцеру.
Серед учнів Родольфа Крейцера біографічні джерела називають і Ламбер Массар. Вони повідомляють про приватні уроки після відмови прийняти його до консерваторії. Сучасного цим урокам запису — рішення про вступ, рахунку за заняття чи листа — серед перевірених матеріалів не знайдено.
28 листопада 1843 року до класу Ламбер Массар зарахували Генрик Венявський. За даними Музичного товариства Венявського, спершу хлопець працював із помічником викладача, а до спеціального класу Ламбер Массар перейшов 2 грудня 1844 року.
До раннього репертуару Генрика Венявського входив дев’ятнадцятий скрипковий концерт Родольфа Крейцера; свій «Grand Caprice fantastique», op. 1, він присвятив Ламберу Массару як учителеві. Який саме етюд Родольфа Крейцера йому задавали, невідомо. У переданому родоводі серед учнів Ламбера Массара також названі Тимоте Адамовський і Чарлз Лефлер; досліджені матеріали не уточнюють змісту їхніх занять.
У 1893 році, вже після смерті Ламбера Массара, вийшла його праця «L’Art de travailler les études de Kreutzer» із 412 прикладами аплікатури та штрихів. Того ж року видали сорок етюдів Родольфа Крейцера, опрацьованих за нотатками Ламбера Массара. Ці видання дають змогу вивчати позначки учня, але самі по собі не доводять, що кожну з них він отримав на уроці.
У переданому записі сорок два етюди датовано 1796 роком. Яке саме видання стоїть за цією датою, поки не встановлено: описи збірок 1794 і 1798 років та сорока етюдів, виданих на початку 1806-го, не дають підстав звести їх до одного першодруку.
