Михайло Ізраїлевич Вайман — радянський скрипаль і музичний педагог. Народився 3 грудня 1926 року в місті Новий Буг, помер 28 листопада 1977 року в Ленінграді.
Закінчив Ленінградську консерваторію, де навчався у Юлія Ейдліна. У березні 1943 року взяв участь у концерті юних музикантів у Ташкенті в межах святкування 80-річчя консерваторії. Концертну діяльність розпочав з 1945 року.
Вайман здобув другі премії на Міжнародному конкурсі імені Баха в Лейпцигу 1950 року та на конкурсі імені королеви Єлизавети в Брюсселі 1951 року. Також виступав у складі фортепіанного тріо разом із Павлом Серебряковим і Мстиславом Ростроповичем.
Із 1949 року викладав у Ленінградській консерваторії, у 1966 році став професором, а з 1970 року очолив кафедру. Серед його учнів — Михайло Гантварг, Зіновій Вінніков, Філіп Хіршгорн, Олександр Канторов, Сергій Стадлер, Томас Зандерлінг та інші. У 1957 році йому було присвоєно звання заслуженого артиста РРФСР.
Серед записів Ваймана — скрипкові концерти Йоганна Себастьяна Баха, Антоніо Вівальді, зокрема «Пори року», Йозефа Гайдна, Вольфганга Амадея Моцарта, Яна Сібеліуса, а також сонати Бели Бартока, Людвіга ван Бетховена, Ежена Ізаї, Сергія Прокоф’єва, Моріса Равеля. Він виконував і твори радянських композиторів, зокрема О. Євлахова, Б. Арапова, Б. Клюзнера, А. Мачаваріані та інших. Веніамін Баснер присвятив Михайлові Вайману свою «Сонату для скрипки та фортепіано».
