Корнеліс Беркгаут
Корнеліс Беркгаут, повне ім’я Корнеліс Франсіскюс Йоганнес Беркгаут, — нідерландський піаніст, музикознавець і музичний педагог. Народився 10 січня 1891 року в Амстердамі та помер там само 30 травня 1958 року. Був сином Аліди Катаріни Елізабет Полака та кравця Корнеліса Беркгаута. У 1921 році одружився з мецо-сопрано Ґертрей Схеперс.
Беркгаут був одним із небагатьох учнів Дірка Шефера, у якого завершив навчання гри на фортепіано. Близько 1915 року розпочав концертну кар’єру, однак 1938 року був змушений припинити виступи через дедалі сильніші головні болі.
У Нідерландах він став помітним популяризатором тогочасної модерної музики, зокрема творів Моріса Равеля, Клода Дебюссі, Хоакіна Туріни, Бели Бартока, Еріка Саті та Леоша Яначека. Після завершення концертної діяльності цілковито присвятив себе викладанню: у 1921–1942 роках працював в Амстердамському музичному ліцеї, а від 1942 року, разом із Віллемом Смальтом, до смерті був викладачем основного фаху в Амстердамській консерваторії.
Наприкінці 1940-х років Беркгаут почав викладати на папері власне бачення фортепіанної гри. На основі його машинописів 2004 року вийшла книжка «Мистецтво фортепіанної гри», упорядкована Альбертом Брюссе та Беном Смітсом. Видання, що складається з частин «Вираження техніки» та «Техніка вираження», вважають його мистецьким і педагогічним заповітом. У розділі «Ундіна» він показав, як піаніст, ретельно працюючи з партитурою, може створити переконливе звучання прелюдії Дебюссі «Ундіна».
Його Студія 1011 на Прінсенґрахті в Амстердамі була улюбленим місцем зустрічей письменників, художників, скульпторів, композиторів і піаністів; там регулярно відбувалися лекції та концерти, зокрема й після його смерті. У студії також виступали його учні, серед яких були Ґрета Ланг, Йоган ван дер Ліхте, Лі Сан Сан, Бен Смітс, Кеес Стоквіс, Ян Вейн, Ганс ван ден Гомберг і Вольфганг Вейдевелд.