Олександр Глазунов
Олександр Костянтинович Глазунов — російський композитор, диригент, піаніст і педагог, який походив із заможної санкт-петербурзької династії книговидавців. Гри на фортепіано він почав навчатися з дев’яти років, а музику писав із одинадцяти. Першим його вчителем композиції був Микола Єленковський; 1879 року Мілій Балакірєв рекомендував юнака Миколі Римському-Корсакову для приватних занять. Під керівництвом Римського-Корсакова Глазунов за півтора року опанував повний курс консерваторії.
1882 року Глазунов завершив Першу симфонію та Перший струнний квартет; симфонія мала великий успіх і привернула увагу мецената Митрофана Бєляєва, який надалі його підтримував. Композитор став активним учасником «Бєляєвського гуртка». У 1884 році він познайомився з Петром Чайковським, із яким згодом заприятелював. Глазунов багато подорожував Європою, де зустрівся з Ференцом Лістом.
Феноменальна музична пам’ять дала йому змогу разом із Римським-Корсаковим завершити після смерті Олександра Бородіна низку незакінчених творів. Він записав з пам’яті увертюру до опери «Князь Ігор», яку чув у фортепіанному виконанні автора, дописав третю дію опери та оркестрував Третю симфонію Бородіна. Дебют Глазунова як диригента відбувся в жовтні 1887 року. Як диригент він знайомив європейську публіку з власною музикою та творами російських композиторів, зокрема на Російських концертах під час Всесвітньої виставки 1889 року в Парижі.
У творчості Глазунов поєднав традиції «Могутньої купки» — Модеста Мусоргського, Олександра Бородіна, Цезаря Кюї, Миколи Римського-Корсакова та Мілія Балакірєва — із західноєвропейськими класичними формами, близькими до музики Чайковського. Його стиль вирізняють майстерна оркестровка, володіння контрапунктом, ясність форми та ліризм. Він підтримував творчі зв’язки із Сергієм Рахманіновим і часто диригував творами Чайковського та Рахманінова.
З 1899 року Глазунов був професором інструментування й контрапункту Санкт-Петербурзької консерваторії, а в 1905–1928 роках очолював її як директор. Він підвищив вимоги до навчання, заснував оперну студію та студентський оркестр.
Спадщина композитора охоплює вісім завершених симфоній, незавершену Дев’яту симфонію, концерти для різних інструментів з оркестром, балети, камерну, хорову й вокальну музику. Найвідомішим його твором вважають балет «Раймонда». Глазунов також належав до небагатьох композиторів свого часу, які писали для саксофона: серед таких творів — Концерт для альт-саксофона і струнного оркестру та Квартет для чотирьох саксофонів.
1928 року Глазунов виїхав до Відня як член журі конкурсу композиції імені Франца Шуберта, а того ж року оселився в Парижі разом із дружиною Ольгою та падчеркою Оленою, яка виконувала його концерти. В останні роки він продовжував виступати й писати музику; до пізніх творів належать «Концертна балада» для віолончелі з оркестром і Концерт для альт-саксофона. Помер у Парижі 1936 року; 1972 року його прах урочисто перепоховали в Ленінграді.