Лев Оборін

Лев Миколайович Оборін — видатний радянський піаніст, композитор і педагог, Народний артист СРСР. Він народився в Москві в родині інженера-шляховика. Музичну освіту здобував спочатку в училищі імені Гнесіних, а згодом у Московській консерваторії, де навчався одночасно за класами фортепіано (у К. М. Ігумнова) та композиції. Ще в студентські роки входив до гуртка молодих композиторів «Московська шістка».

Світове визнання прийшло до музиканта у 1927 році, коли він здобув перемогу на Першому Міжнародному конкурсі піаністів імені Ф. Шопена у Варшаві. Ця перемога стала тріумфом радянської піаністичної школи; критики відзначали зрілість та академічність його виконання, а Кароль Шимановський назвав його виступ «суцільною переможною ходою». Успіх був настільки значним, що мав великий політичний резонанс.

Після конкурсу Оборін розпочав інтенсивну концертну діяльність, даючи в окремі сезони до 100 сольних концертів, що змусило його згодом залишити композиторську творчість. У роки Другої світової війни виступав у складі фронтових бригад. З 1943 року грав у знаменитому ансамблі зі скрипалем Давидом Ойстрахом та віолончелістом Святославом Кнушевицьким; цей творчий союз проіснував до 1963 року.

Репертуар піаніста був широким і включав твори Рахманінова, Прокоф'єва, Шостаковича, Шопена, Шумана та Ліста. Він прославився як виконавець російської фортепіанної музики, зокрема творів Чайковського. Також відомий як камерний музикант: його запис усіх скрипкових сонат Бетховена з Давидом Ойстрахом вважається одним із найкращих виконань цього циклу. Арам Хачатурян присвятив Оборіну свій Перший фортепіанний концерт.

Значну частину життя Лев Оборін присвятив педагогіці. З 1928 року він викладав у Московській консерваторії, де з 1935 року став професором, а згодом завідував кафедрою спеціального фортепіано. За роки викладання він виховав понад 100 учнів, серед яких такі відомі музиканти, як Володимир Ашкеназі, Геннадій Рождественський, Михайло Воскресенський та Борис Чайковський.